Останні новини

“Ваша дитина хвора, а не помирає!” Що стоїть за перемогою над недитячою хворобою – вустами дівчини, яка в 4 роки поборола рак

Інтерв'ю обов’язкове для прочитання тим, хто перебуває у боротьбі з раком або має хвору дитину!

Зараз Настя доросла енергійна й позитивна дівчина, яка приймає участь у спортивних марафонах та займається благодійністю - допомагає онкохворим дітям. Проте 20 років тому їй довелося пройти через це недитяче випробування - у 4 рочки їй діагностували гостру лімфобластну лейкемію. За словами дівчини, головне - бути впевненим у тому, що хвороба мине, а коли хворіє дитина - ця місія лежить на плечах батьків. 

В інтерв'ю виданню Kyiv Live Анастасія Руссу розповіла, що дитиною вона сприймала рак наче звичайний грип і була впевнена у тому, що це ненадовго. Дівчина поділилась спогадами та дала важливі поради батькам, які зараз спільно зі своєю дитиною ведуть запеклу боротьбу за її здоров’я. 

Анастасія Руссу.jpg

Настя регулярно бере участь у спортивних марафонах. Фото: Facebook Анастасії Руссу

Читайте також: "Коли з'являються симптоми - стає пізно": лікар Яцина про статистику захворюваності в Україні та як попередити рак в ефірі Kyiv Live

  • У якому віці вам поставили діагноз?

“Мені було 4 роки, і, за словами лікарів, на момент встановлення діагнозу я хворіла вже кілька місяців”.

  • Як тримались батьки, чи мали вони психологічну підтримку?

“У цьому плані мої батьки — титани. Вони включилися в боротьбу від самого початку з чіткою ціллю — перемогти хворобу. Бувало, що я себе не дуже добре поводила — це нормально для дитини, тим паче, коли вона погано почувається. Мене сварили, виховували. Люди навколо дивувалися, як так, дитина хвора, чому ви її сварите? Пожалійте і не звертайте уваги.

Але у моєї мами була чітка позиція: "Ми плануємо викарабкатися з цього. А значить, виховувати потрібно зараз, бо потім буде пізно".

Я не знаю, чи була у моїх батьків інша психологічна підтримка, окрім підтримки власне родини та лікарів. У нас дуже міцна родина. Можливо, це випробування нас також зміцнило”.

  • Чи розуміє дитина у ранньому віці, що з нею відбувається та чи залежить сприйняття від настрою батьків?

“Давайте відверто, 4-річній дитині словосполучення "гостра лімфобластна лейкемія" не те що нічого не говорить — вона його навряд запам’ятає, навіть якщо вивчила напам’ять усі різновиди динозаврів з улюбленої енциклопедії. Тому тут насправді дуже багато залежить від батьків, їхнього сприйняття та їхньої поведінки.

Я дізналась про те, наскільки важку хворобу я пережила, вже будучи набагато старшою, а про деякі епізоди і досі дізнаюсь від батьків.

Для мене 4-річної онкологія сприймалась чимось на кшталт грипу, тобто таким, що просто треба перетерпіти. Я співала у відділенні, а на аналізах (коли можна було виходити з палати) перша вилазила на стілець і давала палець, навіть не "пікаючи", коли голка пробивала шкіру і на пучці пальця виступала кров.

Мої батьки зарядили мене бойовим настроєм. Вони планували перемогти у цій боротьбі. І я разом з ними це зробила, тому що навіть не розглядала інших варіантів”.

Настя маленька і доросла.jpg

"Між цими двома фото – майже 20 років насиченого життя, якого могло б не бути", - підписала Настя своє фото у Facebook.

  • Що допомагає тримати психологічний баланс під час боротьби з хворобою? Як мають поводити себе оточуючі, щоб хворий відчував підтримку, а не образу?

“Я була досить малою, щоб судити про психологічний баланс та образи на оточення.

Та як на мене, найкоректнішим буде саме таке ставлення, яким я бачила його від моїх батьків. "Ти хвора, але вилікуєшся". Не як спроба переконати у чомусь, а як констатація факту. Так, зараз ми лежимо під крапельницею, але потім ми читаємо книжку, або дуємо повітряні кульки, або складаємо пазли, або гортаємо підручник з англійської, в якому ніц не зрозуміло, але дуже цікаво. Ми живемо так, ніби у нас є майбутнє. Тому що воно справді є.

І найстрашніше, що може зробити стороння людина — натякнути на те, що майбутнього немає. Будь-яким чином. Сказавши: "Ой, та нащо ви дитину виховуєте, вона ж хворіє. От вилікується — тоді будете виховувати". Бо ця репліка містить у собі приховане "може ж не вилікуватись". Плачучи біля ліжка. Бо одразу постає питання: а чому плачемо? Кажучи: "Я сподіваюсь, що ви вилікуєтесь". Бо і тут є присмак безнадії.

Ми не плекаємо надії. Ми вилікуємося, і це доконаний факт. Просто він стане таким у майбутньому”.

  • Яку б пораду ви дали батькам онкохворих дітей?

“Завжди пам’ятайте, що ваша дитина хвора, а не помирає. І відповідно ставтесь до неї.

Ви можете відчувати страх і навіть розпач, але у жодному разі не показуйте їх дитині.

Ніколи не опускайте рук. Доки дитина дихає, битву ще не програно. І навіть якщо вона, боже збав, перестала дихати — у вас є час на реанімацію.

Жодних цілительок, екстрасенсів та народної медицини! Ваш порятунок — фаховий лікар, доказова медицина та постійна боротьба за свою дитину та її життя.

Будьте поруч. Говоріть з дитиною, грайтесь, вчіть її читати, малюйте, співайте. Як би це не звучало, але ви отримали фантастичну можливість провести з дитиною стільки часу, скільки ніколи б не провели за інших умов. Мої стосунки з батьками стали неймовірно близькими і залишаються такими до сьогодні. Я переконана, що це сталося завдяки онкології. Так що, виходить, мені навіть є за що бути вдячною цьому випробуванню”.

Нагадаємо:

  • Людині, яка чує про свій онкодіагноз, може здатися, що життя на цьому закінчилося. Проте із цим може посперечатися спеціаліст з фізичної реабілітації Етері Жданова. Рак - хвороба, з якою, на жаль, зіткнулась її родина неодноразово: спочатку мати, потім вона, а потім і молодша донька. Жінка зазначає, що головне - налаштуватись на життя і прийняти нові умови, яке поставила доля. У прямому ефірі телеканалу Kyiv Live розповіла Етері Жданова розповіла про свій шлях боротьби з раком щитовидної залози.

Більше оперативних новин шукайте в Telegram Kyiv Live. А от бекстейдж та життя каналу без прикрас можна побачити в Instagram. Прямі трансляції та цікаві гості вже чекають на вас у Facebook. P.S. Tik Tok в нас також є!


Вийти в ефір
08.03