Останні новини

Марина Порошенко: “Я просила маму дати мені можливість ще трохи побути її дочкою”

У інтерв'ю дружина п'ятого президента розповіла про деякі таємниці із сімейного життя родини Порошенків

Про початок політичної кар’єри, смерть батьків та спогади про те, як Петро Олексійович допомагав молодому лікарю на чергуваннях - у ексклюзивному інтерв’ю для програми Люди великого міста Юлії Литвиненко розповіла колишня Перша леді, а нині - депутат Київради Марина Порошенко:

Марина Порошенко-2.jpg

- У вашому особистому житті, 2020-й був роком великих випробувань, втрат і перемог водночас. Якщо будемо підсумовувати цей рік, то що ви назвете ключовою його подією?

Безумовно, я думаю, що не тільки для мене особисто, а й для нашої країни це був виклик. Для всього людства, для всього світу - це те, що ми зіткнулися із пандемією коронавірусу, хворобою, якої до цього людство не знало. І справді, ми всі постали перед викликом: що робити, як боротися з цим коронавірусом? Які кроки робити, щоб захистити людей від хвороби і зберегти їхні життя. До цього додалась ще така особиста трагедія в нашій родині, коли я відразу лишилась і батька, і мами. Петро Олексійович цього року попрощався зі своїм батьком. І це така наша сімейна трагедія. 

Також цього року ми відчували дуже великий політичний тиск на нашу родину, коли проти Петра Олексійовича лунали якісь справи безглузді звинувачення. І вже знаєте, можна поставити антирекорд для книги Гіннеса з відкриття проваджень - це було більше, ніж 50 справ. Що вони намагалися цим показати? Навіть не знаю, може те, що вони щось роблять, правильне чи неправильне. Всі ці дії з руйнування і тих реформ, і тих здобутків, які були протягом 5 років досягнуті, показали мені, що я не можу бути осторонь. Піти в політику, для того щоб захистити і честь, і гідність, і всі ті здобуття, що були досягнуті до цього. Щоб відстояти це хоча б на місцевому рівні, якщо протистояти нашій діючій центральній владі. І я очолила список “Європейської солідарності” до Київської міської ради…

- Вас порівнювали з Жаклін Кеннеді, і ви знаєте ваш типаж, ви дуже подібні на неї. А зараз вас порівнюють із Хілларі Клінтон. І кажуть, що насправді, якби Марина захотіла б, то, згадуючи ці пророцтва про жінку-президента, це може бути Марина Порошенко. А не Петро Олексійович повернеться у кабінет президента. Ви припускаєте, що це можливо в Україні?

Неможливого ніколи нічого не існує. Головне - ставити перед собою правильну мету і рухатись до неї із чистим серцем і фахово. На сьогодні фаховість виходить на перший план, адже ми бачимо, що від цього залежить доля 45 мільйонів людей, які проживають в Україні. І це не якісь там жарти чи розваги, що можна прийти до влади і просто спробувати, навчитись - може вийде, а може не вийде? Так не можна ставитись до подібних посад. Це наполеглива покрокова праця для того, щоб потім відповідати всім тим критеріям посади, до якої ти йдеш. І коли люди дають повноваження, вони сподіваються, що ти виконаєш ті обіцянки, які пропонуєш людям. І треба трохи думати про те, що ти обіцяєш і як ти будеш це виконувати.

- Хто для вас “людина 2020-го року”?

Якщо говорити взагалі про людей, які для тебе близькі та дорогі, безумовно, я буду не винятком, якщо скажу, що це мої батьки, з якими нині ми, на жаль, спілкуємось тільки в молитві. Це і діти, і мій чоловік, якому я дуже вдячна, що він мене підтримує й дає професійні поради. Але я хочу сказати, цього року, і ми про це говорили, людство зіткнулось з проблемою коронавірусу. На перший план, як “людину року”, можна поставити загальний образ лікаря, який прийшов на допомогу людям. Який кожного разу рятує мільярди людських життів....

- А ви ж теж фаховий лікар… Чи ви не втратили цей зв'язок із вашим професійним середовищем? У якому стані зараз медики? Адже Борис Тодуров під час прямих ефірів весь час каже, що лікарі залишають робочі місця, вони їдуть з країни, вони втратили будь-яку надію і шанс, що в цій країні можна відродити медичну допомогу. І цю систему, яку зараза зжирає неготовність держави до боротьби з COVID...Марина Порошенко.jpg

Безумовно, я зараз на зв’язку із медиками, головними лікарями, колегами. Справді, з перших днів початку епідемії я вже тоді бачила, наскільки нефахово розвивається ситуація. Чому зараз влада говорить, що зменшилась кількість хворих? А може зменшилась кількість тестувань? І за рахунок цього вони можуть показати зменшення статистики захворювання? Але, знаєте, маніпулювання статистикою - воно дуже хибне. Адже потік хворих до лікарні не зменшується. А це показник того, що хворіти не перестали. І в тій ситуації, в якій перебуває Україна, існує дуже великий ризик втратити контроль над подоланням коронавірусу.

- Коли з'явилася звістка, що захворів Петро Олексійович, ми стежили за перебігом хвороби і якийсь час було ухвалене рішення про його госпіталізацію. Це було ваше рішення? І, зрештою, з власного досвіду - які були ваші найперші кроки? Тому що люди сьогодні в розпачі і цей страх дуже непродуктивний. Ви знаєте, що велика кількість людей здорових стоять у чергах на тестування. Як ви уникли паніки?

Як лікар, я розумію всю проблематику процесу хвороби, як вона протікає і які можуть бути загрози, на що треба звернути увагу. І тому ми постійно були в контакті і радилися з лікарями.

- Ви були за госпіталізацію одразу?

Це все треба робити за клінічними проявами. Якщо людина справді відповідає тим вимогами, щоб госпіталізувати, її треба везти до лікарні. Починаючи з середньої важкості хвороби. Дякуючи Богу, ми не довели ситуацію до важкого перебігу, а вчасно локалізували проблематику. Були проблеми зі станом його крові, із запаленням легенів. Ми виконували слухняно весь протокол щодо лікування. І справді, я дуже вдячна Ользі Голубовській, яка його супроводжувала під час хвороби. Ми виконували всі рекомендації, він знаходився під її безпосереднім наглядом.

- Петро Олексійович єдиний, хто перехворів у родині?

Перехворіла ще наша донька Женя, але в легкій формі, не госпіталізувалась. У неї було лише декілька підвищень температури, які знімались звичайними засобами. Також у неї зникли відчуття смаку та запаху. І більш нічого.

Марина Порошенко-3.jpg

- Зараз питання, як до лікаря. Адже медики кажуть, що навіть на фоні перебігу хвороби ти маєш займатися спортом. Ви весь час займалися спортом, зі студентських часів. А після того, як потрапили до Київради, змінили свій графік. Чи є у вас час на спорт?

Було б бажання, можна знайти час для будь-чого?

- А Петро Олексійович спортом не дуже активно займається?

Я думаю, це я з нього брала приклад щодо спорту. Він взагалі професійно займався спортом, він майстер спорту з боротьби. І зараз, навіть маючи щільний графік, хоч на вихідних намагається займатися спортом. Це допомагає зібрати свій внутрішній потенціал, щоб організм дав відсіч хворобі. Але я б не радила цим займатися під час гострої фази хвороби, адже це додаткове навантаження на серце, ризик отримати додаткові ускладнення. Я займаюсь тоді, коли у мене є час, але намагаюсь, щоб це було не рідше, ніж тричі на тиждень. 

- У статусі Першої леді ви очолювали Український культурний фонд. Наскільки сильний удар по креативній індустрії нанесла пандемія? Чи будете ви надалі співпрацювати з УКФ за власною ініціативою? Думаю, креативники все ще сподіваються на допомогу. Які тут у вас плани?

Безумовно, проект УКФ - це моя особиста гордість. І те, що він запрацював 3 роки тому в Україні і був створений за найкращими європейськими зразками. І те, що працює за сучасними принципами прозорості, незаангажованості підтримки культури та мистецтваа в Україні. Він, знаєте, надихнув наше творче суспільство на те, що вони відчули, вперше може, що Україні потрібен культурно-мистецький продукт, що вона дбає про нашу творчу еліту. І справді, за ті 2 роки, коли я очолювала Наглядову раду УКФ, всі проекти, що тоді були нами підтримані, а це понад 700 проектів, були профінансовані вчасно. І українці змогли справді побачити, що з'явилося культурне життя в Україні у всіх регіонах. Ці проекти відбувались у різних містах. І зараз, на жаль, основна програма з підтримки мистецьких проектів недофінансована майже на 40 відсотків. І друга програма - Інституційна підтримка культурної галузі - недофінансована на 60 відсотків. Я дуже сподіваюсь, що цей підхід щодо підтримки культури, культурної спадщини буде переглянутий. І йому буде приділятись більше уваги. Без цього не можна рухатись вперед, формувати справді національну гордість за нашу країну. Але, розуміючи що у нас згортаються культурно-мистецькі програми, і дуже багато проектів залишаються на полицях, ми і раніше реалізовували власноруч багато проектів по всій країні. Вони мали всеукраїнський масштаб: це і світломузичний фонтан Roshen, і черкаський зоопарк, і Театр на Подолі. Загадайте, як його відкривали!

- А тепер кажуть, що це символ нового Києва…

Більше того, тоді багато політиканів пропонували його знести, бо він “псує обличчя Андріївського узвозу”. А зараз його взяли за зразок майбутньої реконструкції усього Андріївського узвозу.

- А чому ви не кажете про новий концертний зал

Я перерахувала те, що вже працює і існує на сьогодні. Цієї осені ми презентували новий проект - концертна зала.

- Це такий київський Карнегі-хол?

Так, він буде будуватись за всіма сучасними вимогами, і світовими, і європейськими. Ми ставимо амбітні плани його побудувати за 5 років, і в 2025 році відкрити. І щоб там грали наші музиканти, якими ми так можемо пишатися. Вони дуже талановиті, але не можуть реалізувати себе всередині країни, часто їдуть по світах шукати, де можуть показати свій фах. І ось такий майданчик з'явиться у нас в Києві…

- Я вам скажу, Марино Анатоліївно, це абсолютна дивина, адже наша розмова про ці майданчики була ще два роки тому ще у вашому статусі Першої леді. Ми говорили про музикантів, і ви сказали, що у нас початкова школа мистецька дуже висока, а майданчиків немає. І ви чи не єдиний політик, який старанно реалізовує свою мрію. Нехай не ображається Петро Олексійович...

Я хочу сказати, що це робота цілої команди. І це не тільки Благодійний фонд Порошенка, це і корпорація Roshen - вони ставлять перед собою подібні перспективи, а потім послідовно, фахово і професійно йдуть до цієї мети. Так, у нас була розмова три роки тому, але всі три роки ми виходили з пропозиціями до КМДА, щоб вони нам надали приміщення. Щоб ми за власний кошт зробили таку концертну залу. Але, на жаль, за три роки вони не змогли надати такий майданчик. І ми стомились чекати, тому просто на торгах офіційно придбали БК ім Корольова.

- Коли ви вирішуєте, куди спрямувати кошти із власного бюджету, чи натикаєтесь на спротив вашого чоловіка? Адже тепер вам буде важко - два політика у одній родині… Чи Петро Олексійович готовий до того, щоб бути чоловіком політикині? Щось змінилось у вашому ставленні один до одного?

Ми точно однодумці у всіх наших рішеннях.

 - Ви не в опозиції до чоловіка...

Ми консолідовані як всередині родини, так і всередині партії. Я взагалі пишаюся нашою командою. У нас є абсолютне порозуміння всередині політсили. Всі ті принципи, які проголошувались - європейський курс розвитку і доєднання до Євросоюзу - це ключові точки, до яких ми всі рухаємось. Ми дуже, знаєте, живемо цією ідеєю. І я вдячна, що ми дивимось в одному напрямку і досягаємо однієї мети.

- А якщо серйозно, раптом ви зрозумієте, що ваша популярність може допомагати вам балотуватись на пост президента. Чи вірите в те, що у такому разі ваш чоловік може вас підтримати?

Думаю, ми можемо підтримувати один одного у будь-якому рішенні, якщо вони будуть корисними для суспільства та реальними. Але це шлях, який треба пройти. Думаю, поки зарано про це говорити - про готовність суспільства, і про свою готовність до цього кроку.

Я з дуже великою повагою ставлюся до інституції Президента - це дуже відповідальна посада, від якої залежить доля цієї країни. І тут треба мати той необхідний фах і досвід, і професійний, і життєвий, який допоможе вирішувати проблеми, які постають кожного дня. Треба дуже швидко приймати відповідальні і дуже часто - непопулярні рішення.

- Як думаєте, поразка Хілларі Клінтон на минулих виборах - це неготовність американського суспільства, чи неготовність самої Клінтон?

А може це особливості їхніх підрахунків? Адже якщо дивитись за голосами, і це відбувалось би в Україні, вона б перемогла. Але особливість підрахунків дала можливість стати президентом Трампу. Але кожен політик і суспільство мають пройти випробування. Якщо політик достойно його пройде, а суспільство зробить правильні висновки, то вони обов’язково десь перетнуться.

- А ось ця робота над помилками - усвідомити свою поразку - у вас в родині таке відбувалось? Ви відповіли собі на запитання: що відбулось?

Безумовно. Для мене така відповідь дуже коротка - це просто була спроба звинуватити президента Порошенка в тому, чого не було. Оббрехати його. Що дуже гарно вийшло. Справді, це було таке викривлення реальності, яке суспільство сприйняло. Людей обдурили, вони не винні. Просто їм дали таку інформацію, яка не відповідала дійсності. І, на жаль, вони в цю інформацію повірили. Але час все розставляє по своїх місцях. І люди вже побачили, що є правда, а що - брехня. І хто є справжнім патріотом, а хто влетів на хайпі й намагається втриматись, маніпулюючи фактами. Я єдине, що скажу - цю поразку ми сприйняли в родині та в найближчому оточенні команди з високо піднятою головою. Нам було не соромно за всі 5 років. Адже було досягнуто чимало просто дуже важливих і доленосних речей для країни, без яких державу ми не могли б змінити. Реформи - це річ непопулярна. Вони будуть зрозумілі потім, через якийсь проміжок часу. Але без цих змін неможливо отримати в майбутньому вірний, гарний результат. Ми б не могли рухатись без цього далі. Думаю, суспільство ще зрозуміє, яка помилка сталась у 2019 році і воно переможе не лише коронавірус, а й зе-вірус також.

- Кажуть, інколи вихід з гри або програш може бути перемогою. Особливо, зважаючи на те, як зараз виглядає Петро Порошенко - набагато краще, ніж у останні дні свого президентства, дні, які виснажували. Зараз він дотримується якоїсь дієти? Ви, як лікар, стежите за цим?

Так, у нього зараз з'явилося більше часу, щоб він зміг приділити увагу своєму здоров'ю. І він повернувся до спорту, дотримується більше дієти і розкладу дня. І це дає свої результати. Велика політика не додає здоров'я будь-кому. Ми і по президенту Зеленському це бачимо. Він також не краще почав виглядати за час перебуванні біля керма держави. 

Це ті жертви, на які ти маєш йти. І тут на важелях знаходяться речі, чи ти справді хочеш зробити щось для держави, чи просто спокійне й здорове життя. І тут треба вирішувати, що важливіше. Але найголовніше - щоб втрата здоров'я та спокійного життя не була даремною. Якщо ти ці жертви приносиш, то хоч щось корисне для держави роби. А якщо це все призводить лише до негативу, то ці жертви йдуть дарма.

- Чи існують якісь традиції, які започаткували, можливо, ваші батьки, і яких ви будете дотримуватись? Адже для вас цей Новий рік - вперше без батьків…

Ми наших звичок не змінюємо. І традиції ми залишаємо такими, якими вони були за життя батьків. Ми весь час пишалися, що коли сідали за великим столом, там збиралось 4 покоління. На жаль, цього року наш стіл сиротіє, залишилось тільки 3 покоління. Але дуже важливо не припиняти ці традиції, передавати з покоління в покоління, адже саме на таких традиціях будується не тільки родина, а й вся держава, нація. Всіма традиціями, які взяли від своїх батьків, ми формуємо майбутнє.

- Ваші діти сучасні й прогресивні, як і будь-які діти ХХІ століття, й плекати традиції дуже важко. Як ви переконуєте дітей в тому, що варто цієї спадщини своєї родини дотримуватись?

Вони виросли в цих традиціях - і це частина їхнього життя, тому нікого не треба примушувати. Адже внутрішній спротив колись вийде назовні і це лише погіршить ситуацію. У першу чергу, ми з нашими дітьми - друзі.

- А скільки вашому наймолодшому сину?

Наймолодшому нашому сину вже 19 років. Вони вже дорослі і на великі свята бути разом з родиною - це вже їхній вибір, за що я їм дуже вдячна. Їх тягне додому, до батьківського дому.

 - Донечки, мабуть, вже з нареченими приходять?

Поки що офіційно презентації не було (сміється). У них є друзі. Наскільки це серйозно, я поки не буду коментувати. Думаю, всьому свій час.

- Це наші, українські хлопці?

Так, обов'язково! Думаю, це теж той показник, наскільки вони прив'язані до рідної землі, рідної країни. І мені б дуже хотілось зі своїми онуками спілкуватись рідною мовою. Це дуже важливий момент, щоб ми могли передавати свої традиції, а онукам на ніч я могла б розповідати українські казки та історії нашої родини.

- А якісь традиції сучасного світу вони розповідають? Можливо, у родинному меню щось змінюють?

Я дуже намагаюсь їх долучати. Але хочу сказати, що кожного дня у нас вдома українська кухня. Вона для нас звична, найсмачніша. Ніколи не набридає. Але мені дуже подобається й світова кухня, є дуже багато страв з інших країн, які увійшли в наш раціон: італійська, французька, азіатська кухні. І це треба робити більш різноманітно. Чому ні? Ми часто з дітьми щось фантазуємо, купуємо продукти, щоб приготувати вдома щось новеньке.

- Ми всі стежили за хворобою матері, сподіваючись, що вона одужає. І Петро Олексійович на своїх сторінках про це писав. Але це жахлива втрата! Але треба було десь шукати сили. Чим ви надихались? Що для вас було знаками, місцями сили цього року?

Ви знаєте, доля не запитує, можеш ти справитись із певними викликами, чи не можеш. Вона просто перед тобою їх ставить. І те ж саме було і з хворобами батьків, я намагалась робити все, що від мене залежало, щоб продовжити їхнє життя, щоб полегшити їхнє страждання у останні дні. 

А потім постфактом у голові прокручуєш: “що ти зробив не так? Що міг зробити додатково?”. Те саме і в мене - дуже важливо бути щирим і відвертим перед собою, і розуміти - ти зробив максимально, скільки міг, щоб вони залишались поруч. Коли я приходила до ліжка мами у останні дні, вона вже зі мною не могла спілкуватись. Але я дуже сподівалась в ті моменти, що вона мене чує. І я її дуже просила: “Мамо, ти в мене така сильна, ти стільки в житті перенесла випробувань і все долала. Я тебе дуже тільки прошу, дай мені можливість якомога довше залишатись твоєю дочкою”. Але так сталось, що її серце не витримало. І зараз я кожного дня молюся, щоб їй було легко там, у вічному житті. 

Я хочу сказати, що вони, і мої, і Петра Олексійовича батьки прожили дуже достойне життя і стали тим символом і прикладом для нас, на який ми будемо зараз рівнятись. Вони прожили своє життя в Києві. І наша родина сформувалась тут, в Києві. І дуже багато місць, які є спогадами, які мене надихають, вони є енергетичними. Це, безумовно, і Володимирська гірка, звідки я проводжала свого нареченого в армію. Тут в Києві народились наші діти. І коли я проходжу повз їхні школи і садочки, я поринаю у свої спогади - і це дуже сильно надихає. І Олександрівська лікарня, в якій я робила перші свої кроки, як лікар-кардіолог. Тоді ще вона була “Жовтневою”.

- Практику свою ви там же проходили?

Так, і це згодом стало місцем роботи.

- А коли Петро Олексійович допомагав під час практики - це вже в цій лікарні?

Так, це в хірургічному відділення, коли я там чергувала ще медичною сестрою, він приходив і допомагав. Він навчився там робити ін'єкції. Нічого не боявся. Він дуже швидко і гарно вчиться. Це нам допомагає по життю, він може будь-які уколи зробити.

- Ми стежили за вами під час президентства Петра Порошенка, і ви справляли враження сильної жінки. Ви тримали удар. Не можу не запитати про модний у сучасному світі психоаналіз. Ви звертались за допомогою до психоаналітиків?

Ні, не зверталась. По-перше, я лікар, по-друге, у цьому сенсі, я нігілістка. Я не сприймаю будь-чиї поради ззовні, бо не впевнена, що хтось знає мене краще, ніж я сама.


- А далі я хочу поставити ряд коротких запитань, за американським психотерапевтом Артуром Ароном, відповіді на які можуть змусити людей закохатись один в одного - щоб дозволити сприймати один одного щиро:

  • Якби у вас була можливість запросити одну людину з усього світу на вечерю, хто б це був?
  • Моя родина.
  • Якщо вам треба зробити важливий дзвінок, чи промовляєте ви репліку, яку збираєтесь сказати?
  • По різному буває, це залежить від того, наскільки це очікувано чи неочікувано. Іноді я готую нашу розмову, якщо наперед знаю, якої мети хочу досягти.
  • Який для вас ідеальний день?
  • Ідеальний день - збалансований. Але в житті таких не буває.
  • Коли востаннє ви наспівували щось наодинці?
  • Не думаю, що це сильна моя сторона - співати. Я більше люблю слухати. Але музику я дуже люблю. І концерт-хол, який ми будуємо, гарний тому приклад.
  • Якби у вас була можливість щось змінити, яку рису, надану вам батьками, ви б змінили?
  • Можливо, бути більш публічною. Я взагалі за психотипом більше інтроверт і більше люблю щось робити, ніж говорити про це. Для мене важливо ставити ціль і до неї йти, давати результат. Але зараз вимога часу - більше про це мати можливість розповідати людям, щоб вони розуміли, чому це так, а не так, чому це корисно. Щоб армія прихильників того чи іншого проєкту зростала, бо разом ми отримуємо кращі результати.
  • Якби у вас була б можливість прокинутись зранку й набути якось здібності, що б це було?
  • Може, співати!?
  • Є щось, про що ви мрієте, але досі не зробили?
  • Так, досконало вивчити англійську мову. Досі я її вчу. Це мій пожиттєвий процес. Для мене пріоритет - це якість, хочеться володіти бездоганно, але без середовища це неможливо.
  • Вам треба повернутись додому, щоб врятувати своїх близьких. А потім є шанс повернутись ще раз і взяти одну річ. Що це буде?
  • Для мене важливі тільки мої рідні. Якщо вони будуть захищені, решта вже не має значення.
  • Якби у вас можливість відкрити одну таємницю, що б це було?
  • Як подолати коронавірус?

Повне відео інтерв'ю з Мариною Порошенко: 

<iframe width="560" height="315" src="https://www.youtube.com/embed/e2ehmEBoyyA" frameborder="0" allow="accelerometer; autoplay; clipboard-write; encrypted-media; gyroscope; picture-in-picture" allowfullscreen></iframe>

Українська актриса та телеведуча Ольга Сумська разом з чоловіком Віталієм Борисюком у програмі Люди великого міста поділилися тим, як вони пережили локдаун та продовжують переживати карантин.

Вийти в ефір
15.01