Останні новини

Від Бойка до Шеремета: хронологія нападів на київських журналістів часів незалежної України

Бойко, Коцюк, Чорновіл - далеко неповний список журналістів, на яких нападали

Напад на майно журналіста “Схем” змушує згадати , скільки разів працівників ЗМІ атакували в столиці за їхню професійну діяльність

Kyiv Live підготував хронологію найрезонансніших випадків насилля проти журналістів.

Вадим Бойко, 1992 рік

Фото з Facebook-сторінки “Uptown Chronicles”

14 лютого 1992 року у своїй квартирі в столиці згорів журналіст телекомпанії “Гарт” телеканалу УТ-1. Ввечері у гуртожитку Держтелерадіо на вулиці Довженка, де жив Вадим Бойко пролунав вибух, за офіційною версією, підірвався телевізор, хоча характери слідів та залишки бензинової каністри свідчили про підпал.

Справу закрили невдовзі, адже не знайшли осіб, що були причетні до вибуху.

Причиною смерті колеги вважають професійну діяльність журналіста. Він розслідував шлях грошей вже забороненої тоді партії КПУ та незаконну торгівлю армійським майном. Вадим Бойко вважається першим вбитим журналістом у незалежній Україні.

Віталій Коцюк, 1997 рік

Був кореспондентом газети “День”. Чоловік повертався додому з роботи у приміському поїзді до Боярки. Через декілька днів його знайшов перехожий у жахливому стані, віддав свій одяг та доправив до лікарні. А потім Коцюк потрапив до реанімації Київської міської лікарні з опіками 1-2 ступеня та травмами голови.

У ніч з 4 на 5 липня журналіст помер. Перед цим він встиг повідомити, що невідомі напали на нього, витягли з електрички, забрали гроші та одяг й підпалили, попередньо обливши бензином.

Офіційна версія слідства зводиться до того, що журналіст помер через удар блискавки. Ця версія остаточно ні підтвердилася, ні спростувалася.

Пізніше до редакції газети “День” звернулася жінка, яка розповіла, що придбала у невідомої людини документи і блокноти із записами Коцюка. Дипломат журналіста так і не знайшли.

Георгій Гонгадзе, 2000 рік

Фото з сайту газети “День”

16 вересня 2000 року Георгій Гонгадзе, головред інтернет-газети “Українська правда” пішов з роботи, але вдома так і не з'явився.

Зникнення Г. Гонгадзе викликало велике занепокоєння не лише у його родичів і друзів, а й серед політиків і журналістів.

2 листопада в лісі біля Таращі було знайдено безголовий труп. Дружина і друзі впізнали у ньому Георгія (зокрема, у знайденому тілі знайшли осколки — саме в тих місцях, що були й в Гонгадзе). Але остаточного висновку експертиза тоді ще не зробила.

15 березня 2008 Апеляційний суд міста Києва визнав винними трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження та кримінальної розвідки Міністерства внутрішніх справ України у скоєнні вбивства журналіста Георгія Гонгадзе і призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі строком від 12 до 13 років. Обвинуваченим офіцерам міліції Миколі Протасову суд призначив покарання у вигляді 13 років позбавлення волі, Олександру Поповичу і Валерію Костенку — по 12 років позбавлення волі, а також позбавив їх офіцерських звань.

30 серпня 2011 під час судового засідання колишній начальник головного управління кримінального розшуку МВС Олексій Пукач зізнався, що власноруч убив Георгія Гонгадзе, однак заперечив особисті мотиви злочину. Під час цього ж судового засідання Пукач назвав замовників вбивства. За його словами, ними були Леонід Кучма, Володимир Литвин та Юрій Кравченко.

Вадим Гудик, 2006 рік

Бізнесмен та незалежний журналіст сайту “Україна кримінальна” був застрелений у власній автівці кілером. У нього влучили дві кулі. Убивцю встигли побачити працівники розташованого поруч Білоцерківського архіву, які почули постріли й одразу вибігли на вулицю. Біля Audi вони побачили молодика у спортивному костюмі.

Гудик був відомий викривальними статтями про колишнього прокурора Білої Церкви Олександра Лупейка, з яким у нього був тривалий конфлікт. Вони взаємно один одного звинувачували: Лупейко Гудика - у непрозорості ведення бізнесу, а журналіст того - в корупції.

В’ячеслав Веремій, 2014 рік

Фото зі 112

Журналіст газети “Вести” висвітлював події Майдану з самого початку. До рокового дня 19 лютого довго лікувався, коли отримав поранення очей світло-шумовою гранатою. У ніч проти 19 лютого після пізньої здачі номеру до друку він разом із колегою їхали з роботи на таксі додому на лівий берег Києва. На розі Володимирської та Великої Житомирської він помітив озброєних “тітушок” в масках та намагався їх сфотографувати з машини. Озброєні люди напали на автомобіль, почали його трощити, витягли водія та пасажирів. Водієві та колезі журналіста після побиття вдалося втекти, а Веремія з криками «Кого снимал? Зачем снимал?» сильно побили та вистрелили в спину. При цьому присутні на місці працівники міліції залишилися осторонь і не втручалися в події.

Веремія доправили до реанімації Київської лікарні швидкої допомоги, проте через втрату крові та травми вранці 19 лютого він помер під час операції.

У квітні 2014 року були оголошені результати розслідування МВС і ГПУ, згідно яких убивці Веремія – “тітушки” з Донбасу. Був затриманий раніше судимий Юрій Крисін на прізвисько “Шрек”, а керівником “тітушок” був соратник колишнього міністра внутрішніх справ Захарченка Віталій Зубрицький.

Згодом слідство встановило, що Крисін начебто “не завдавав Веремію смертельних ударів”, тому зловмисника було відпущено під домашній арешт з підпискою про невиїзд. За словами волонтера Володимира Рубана, справжній убивця Веремії, 55-річний Джалал Алієв на прізвисько “Діма Дагестанець”, воював на боці так званої “ДНР”; його пізніше убили під Горлівкою.

Олесь Бузина, 2015 рік

16 квітня 2015 року застрелили Олеся Бузину, журналіста газети "Сегодня", відомого своїми антиукраїнськими поглядами,

біля під'їзду власного дому в Києві на Дегтярівській вулиці. Смерть Бузини викликала бурхливий резонанс, привернувши увагу багатьох політиків.

18 червня міністр внутрішніх справ Арсен Аваков повідомив, що затримані двоє підозрюваних у вбивстві Бузини, і оголосив справу розкритою. Підозрюваними у злочині: Андрій Медведько (екс-боєць батальйонів МВС «Київ-2» і «Гарпун») і Денис Поліщук (гвардії лейтенант ЗСУ, був командиром 54-го окремого розвідувального взводу).Їх заарештували на два місяці, але за Поліщука 23 червня внесли заставу, і його випустили. Як повідомив Антон Геращенко, 5 млн гривень застави за звільнення з-під варти підозрюваного у вбивстві Бузини вніс бізнесмен і медіавласник Тамразов Олексій Гаррійович.

23 травня 2016 року Печерський суд Києва відмовився задовольняти клопотання про продовження особистого зобов'язання Андрію Медведьку, який підозрювався у вбивстві Бузини.

27 червня 2017 — Прокуратура Києва завершила досудове розслідування кримінального провадження про вбивство журналіста Олеся Бузини.

7 серпня 2017 — мати Бузини Валентина Бузина подала позов до Європейського суду з прав людини.

22 грудня 2017 — Апеляційний суд Києва відмовився змінювати підсудність справи про вбивство журналіста Олеся Бузини й повернув його до Шевченківського суду столиці.

Павло Шеремет, 2016 рік

Фото з Wikipedia

Журналіст “УП” та “Радио Вести” загинув загинув 20 липня 2016 р. у Києві, в результаті вибуху автомобіля. Машина вибухнула на розі вулиць Богдана Хмельницького та Івана Франка, навпроти ресторану McDonald's. Ця машина належала керівниці “Української правди” Олені Притулі, але її тоді там не було. Згодом стало відомо, що, ймовірно, вибух стався через безоболонковий саморобний вибуховий пристрій, який скоріше за все, керувався дистанційно. Для вбивства використали елементи протипіхотної міни МОН-50, таку ж пізніше знайшли в одного з підозрюваних.

Справа про вбивство відомого журналіста одразу стала однією з найгучніших у країні.

Нагадаємо, під Києвом виявили спалений автомобіль, що належав одному з журналістів “СХЕМ”. Про це повідомив Михайло Ткач на своїй Facebook-сторінці. За словами журналіста, за автомобілем стежили співробітники охорони президента УДО.

Вийти в ефір
23.04