Останні новини

”Щедрик, ведрик, Гітлер - мошенник”: як радянська влада боролася з щедрівками та чому в Україні два Нових роки

Радянська влада бачила для себе небезпеку в релігійності українців

14 січня Україна святкуватиме Новий рік за старим стилем. І хоч свято поступово йде в минуле, воно залишається частиною української культури. Цікаво, що радянська влада то боролася з Новим роком, то навпаки культивувало його на противагу Різдву.

Kyiv Live розповідає чому українці святкують це свято двічі та до чого тут СРСР.

“Старий” новий рік?

Існує поширене уявлення, що “старий Новий рік” з’явився у 1918 році, коли був перехід з юліанського на григоріанський календар. Однак цей відбулося не раптово, а дуже поступово. У середині XIX століття у Києві був офіційний Новий рік – 1 січня, який запровадив ще Петро І. Але при тому, був і попередній “старий Новий рік”, який святкували 1 вересня. Перший осінній день у столиці святкували аж до кінця XIX століття. Так, наприклад, одна Київська газета писала про таке святкування на Подолі у 1887 році.

На межі ХІХ–ХХ століть люди перестали святкувати двічі. Та у 1918 році відбувся перехід з юліанського календаря на григоріанський. Тож тоді знову виникла подвійна традиція.

Як радянська влада боролася із українськими зимовими святами

Радянська влада бачила для себе небезпеку в релігійності українців. Тож вона почала боротися спочатку з Різдвом, а потім й з Новим роком. Вона збільшила видання науково-популярних книг, розширила усну пропаганду та запровадила антирелігійну освіту в шкільній системі. На противагу релігійним святам та традиціям партія активно запроваджувала звіздини (замість церковних хрестин) та антирелігійні обряди поховання (з зіркою на надгробку замість хреста).

Молодь, особливо у великих містах, святкувала так зване комсомольське Різдво. Це були демонстрації з транспарантами та червоними прапорами. Такі свята закінчувалися антирелігійними мітингами, на яких спалювали опудала богів усіх релігій.

У 1935 році у СРСР таки відновили святкування Нового року. У 1935 році в газеті Правда опублікували статтю Павла Постишева, одного із керівників компартії, в якій він закликав організувати дітям до Нового року хорошу ялинку. Після того більшовицькі ідеологи почали популяризувати свято Нового року як свято замість Різдва для дітей. Хоча, до Другої світової війни в українських селах традиційне Різдво лишалось основним святом року, а Новий рік вважався “міським святом”, яке святкували в клубах, підприємствах чи школах. 

“Старий новий рік 14 січня був як повтор 1 січня. Це був лише привід для людей, аби святкувати. На це радянська влада заплющувала очі, адже не бачила у цьому релігійного сенсу. Навіть офіційне радянське телебачення давало урочистий концерт на старий Новий рік, хоч і не зазначало до чого він приурочений. 1 січня завжди був вихідний день, а 13 січня лише застілля. 

Боротьба з щедрівками й колядками

У квітні 1923 року XII з’їзд РКП(б) приймає резолюцію “Про постановку антирелігійної агітації та пропаганди”. Вона передбачала повне викорінення народних звичаїв святкування, в тому числі “так званих музичних творів на релігійно-біблейську тематику”.

Проте найважче було вбити колядки й щедрівки на селі, де традиція сягала корінням не одне століття. Щоб відучити сільську молодь радіти Христовому народженню, більшовики розробляли “пролетарські” щедрівки. Там головними героями були пролетарі та комсомольці. А будь-які згадки про Віфлеєм та біблейських персонажів просто викреслювались.  

“Колядки” з Козельця на Чернігівщині (1925 рік):

Добрий вечір тобі, вільний пролетарю.

Радуйся, ой, радуйся, земле,

Світ новий народився.

Застилайте ж столи та все килимами,

Оселі вбирайте та все прапорами.

Гей, пісні складайте, волю величайте,

Бо прийдуть до тебе твої свята в гості.

Що першеє свято – першого повстання,

Першого повстання ще й свято Тараса.

А другеє свято – то Першого Травня,

Свято робітниче, всесвітнє, весняне.

А що третє свято – Червоного Жовтня,

Червоного Жовтня, коли пута впали,

Коли пута впали, Ради понастали!

Такі “щедрівки” й “колядки” поширювали усно й друкували популярні радянські збірники Червоний пісенник та Великий співаник.

“Щедрівка” з Кіровоградської області (1958 рік):

Щедрик, ведрик, Гітлер – мошенник.

За яку ласку забрав ковбаску.

Ще тобі мало – забрав і сало.

Поперек горла щоб тобі стало!

 Радянська влада забороняла не тільки колядки, але і щедрівки, і віншувальні пісні. Адже вони вважалися “селянськими”, а не “пролетарськими”.  

Під кінець 20-х років XX століття керівництво СРСР активно нищить традиційну культуру українців і примусового насаджує їм пролетарську. А при Раді Міністрів УРСР навіть була створена "Комиссия по советским традициям, праздникам и обрядам". Вони були у місцевих виконкомах обласних і районних Рад. Тож, у антирелігійних пісенниках щедрівки з'являються переробленому до невпізнання вигляді. 

Село Тарасівка на Харківщині (1930 рік):

                                                  Щедрий вечір, добрий вечір,

Добрим людям на весь вечір!

Революція вставала,

На бідноту покликала:

- Ой, вставай, вставай, голота,

Та рушай-но за ворота,

Будем ворога рубати,

Люд робочий визволяти!

Вийшло сонце, подивилось,

Та й на небі звеселилось.

А ми й самі дуже раді,

Що у нас панують Ради!

 

Навіть після XX з'їзду КПРС і курсу на розвінчання культу особи Сталіна, хрущовської відлиги та брежнєвського застою старовині українські щедрівки й колядки не змогли відродитися у повному обсязі.  

Свято Нового року святкували з ялинкою, прикрашеною зіркою, Дідом Морозом та Снігуронькою, а про українські традиції забули: 

Зірко п'ятикутна,

Світи нам в майбутнє,

Щоб міцніла хода наша

Широка й могутня.

Щоб у щасті, дружбі, згоді

Жили всі наші народи.

І вели до щастя, слави

Радянську державу!

Нагадаємо, напередодні Старого Нового року, 13 січня, в Україні відзначають Щедрий вечір. Вітальників, що ходять із поздоровленнями називають щедрувальниками, а пісні, які вони виконують - щедрівками. Щедрують, зазвичай, дівчата та діти, а вже на наступний день, Старий Новий рік, посівають хлопчики.

Вийти в ефір
23.01